Я – учитель.  Моя професія  досить романтична і незвичайна. У нас, учителів, навіть новий рік починається не як у всіх 1 січня, а 1 вересня.

Переступивши поріг гімназії, відразу потрапляю  у вир подій, запитань, фактів, проблем.

І все це потребує негайного втручання, реагування, вирішення.

– Ольго Миколаївно, а який у нас перший урок?

– Ну чому в «німців» сьогодні заміна, а «французам» здавати текст! Ви знаєте, який він величезний!

– Ви не бачили когось із групи Марії Василівни, це дуже терміново!

– Уявляєте, я забув зошит зі світової літератури. Я його чесно забув, правда!Але ж Олена Вікторівна не повірить!

Це мої семикласники, заглядають привітатися перед першим уроком.

 

Дзвінок. Картинка змінюється.

– Ольго Миколаївно, ви чули, знову зміни до ЗНО,  тепер ми будемо складати тести з української мови та літератури у квітні.

– А який нам рівень вибирати?

– А що означає базовий?

– Ні, це неможливо, я не розумію, як будуть вираховувати «склав/не склав». Яка кількість балів означатиме «не склав»?

 

Урок. Дзвінок.

І знову:

– Ольго Миколаївно, ваші діти не подали заявку на безкоштовне харчування!

– До кінця дня необхідно здати МАНівські роботи!

– Терміново підготуйте список дітей, котрі йдуть на олімпіаду!

– Загляньте до себе на «обмінку», я вам скинула  матеріали для новин на сайт!

– Ну ось, я ж вам казав, Олена Вікторівна таки не повірила про зошит!

– А ви вже виставили в електронний щоденник оцінки за минулий тиждень?

– Чому ні, я там мав би піднятися в рейтингу?

– Слава Богу, мені поки що не відімкнуть інтернет!

– Ольго Миколаївно, ви тільки погляньте, у якому вигляді Катя здала МАН: ні тез, ні файлика, ні совісті!

Роздруковуємо тези, знаходимо файлик, а совість? Про це доведеться говорити окремо.

 

Це лише епізоди . Їх безліч. Вони рідко повторюються. Стабільним залишається лише шалений темп. Я так живу. І як не згадати роман Белл Кауфман «Вгору сходами, які ведуть донизу»: «Вам легко, ви вчителька».